Гідроізоляційні плівки та мембрани

Гідробар'єр являє собою паропроніцаємую мікроперфоровану плівку, основа якої – полімерне армировочное волокно з обох сторін вкрите поліетиленовими мембранними шарами. Мікроскопічні отвори у формі конусів дають можливість пару виходити назовні і не дозволяють воді просочуватися всередину.

Основні функції гідробар'єра -  захист покриття і утеплювача від вологи, пилу, атмосферних опадів, утворення цвілі, грибків, конденсату і відведення назовні утворився пара.

Будь-яка будівля, незалежно від його призначення, у процесі експлуатації накопичує конденсат під дахом і на стінах, який з часом просто зруйнує дерев'яні елементи конструкцій і значно зменшує властивості теплоізоляційних матеріалів. Конденсат утворюється при попаданні холодного повітря в тепле приміщення і при неякісному монтажі, при якому волога просочується через дефекти покрівельного або фасадного покриття.

Плівка продовжує термін служби покриття і утеплювача, підвищує ефективність дорогих теплоізоляційних і облицювальних матеріалів, тому економити на цьому елементі не те що не рекомендується, а категорично забороняється, якщо звичайно Ви не хочете займатися будівництвом все життя. Ізоляційні плівки обов'язкові до застосування при влаштуванні будь-яких вентильованих і утеплюючи конструкцій покрівель та фасадів.
вона Укладається між покрівельним або фасадним покриттям і утеплювачем.

Гідроізоляційні плівки бувають:

• поліетиленові (армовані і не армовані)
• поліпропіленові (армовані і не армовані)
• з додатковим антиконденсатним шаром (тексиль без перфорації для металевих покрівель)

При виборі гідробар'єра, необхідно звертати увагу на наступні показники:

1. Паропроникність (близько 40 г/м2 на добу)
2. Щільність (90-110 г/м3)
3. Вологостійкість - вага води, який може утримувати матеріал (не менше 0,3 мм вод.стовпа)
4. Міцність (150 Н/ 5см)
5. Стійкість до ІЧ-випромінювання (не менше 2-х місяців)

Чим вище показники, тим якісніше і дорожче плівка.

Плівка низької щільності (90 г/м3) використовується, як правило, як додатковий гідроізоляційний шар при утепленні стін.

Плівка середньої щільності (100 г/м3) більш еластична і має кращі показники гідрозахисту, тому може використовуватися для ізоляції покрівель неопалюваних будівель.

Плівка високої густини (110 г/м3) мають, як правило, волокнисту структуру. Показники вологостійкості значно вище, ніж у попередніх, не боїться високих температур до +700 градусів.

Процес укладання гідробар'єра при пристрої покрівлі - швидкий і не складний, але необхідно все зробити правильно, щоб уникнути в майбутньому неприємних несподіванок. Для монтажу плівки Вам знадобиться будівельний степлер, молоток, оцинковані цвяхи, ізоляційна стрічка і такі знання:

• Вибір сторони. Якщо укласти плівку неправильної стороною – вона буде вільно пропускати воду, пил і бруд, при цьому утримувати конденсат і пар усередині утеплювача, руйнуючи теплоізоляцію, в цьому випадку Ви завдати собі непоправної шкоди, який дуже скоро виллється Вам в величезну суму на покупку нових матеріалів, демонтаж і новий монтаж. Практично у всіх плівок, незалежно від виробника є яскрава смуга (10-12 см від краю і позначає ширину накладання) або логотип на одній із сторін – це лицьова поверхня. Якщо ж розпізнавальних знаків не є, то лицьовою стороною є та, яка усередині рулону. Як розмотується, так і стелиться, тобто обличчям до покрівельного або фасадного покриття і на відстані 2-4 см від теплоізоляційного шару.

• Укладка повинна проводиться рядами від схилу до конька внапуск шириною близько 10 см з допомогою будівельних скоб. Плівка укладається таким чином, щоб між кроквами було провисання 1-2 див. Стики рекомендується додатково проклеїти спеціальної ізоляційною стрічкою, а там, де немає можливості – герметик ом.
• Решетування встановлюється поверх гідробар'єра, безпосередньо на неї буде укладатися покрівельне покриття.

Гідроізоляційні плівки коштують недорого, в порівнянні з дифузійними мембранами, підходять для монтажу будь-якого типу покрівельних покриттів, але при їх укладанні обов'язково необхідний вентильований зазор за допомогою додаткової обрешітки, що збільшує час монтажу і витрати на деревину, її кріплення та обробку антисептиками, і, що ще важливо - при ізоляції складних покрівель з мансардними вікнами, розжолобками і переходами - набагато простіше працювати з дифузійними мембранами, так як в цих складних місцях буває неможливо забезпечити вільний для проходу повітря вентиляційний зазор і існує небезпека затримки вологи в утеплювачі.